Кредитні договори, а також пов’язані з ними договори іпотеки та поруки підлягають розірванню, оскільки протягом четвертого кварталу 2008 року відбулася істотна зміна обставин, якими керувався позичальник, укладаючи ці договори, а саме значне зростання курсу долару США по відношенню до гривні (до 52,5 %), що потягло за собою значне подорожчання кредитного ресурсу та суттєве зменшення ціни об’єкту нерухомого майна-предмета іпотеки та призвело до неможливості виконати взяті на себе зобов’язання.
Зміна обставин є настільки істотною, що якби позичальник міг перебачити ситуацію, яка склалася, то утримався б від укладання цих кредитних договорів або уклав їх на інших умовах, у тому числі в національній валюті. Тому необхідно розірвати зазначені кредитні договори на підставі ст.652 ЦК України.
Кредитний договір не підлягає розірванню, оскільки, згідно договору всі ризики, пов’язані з істотною зміною обставин, з яких позичальник виходив при укладенні цього договору, договору застави, позичальник приймає на себе, і такі обставини не є підставою для зміни або розірвання цього договору.
Рішення ВСУ від 21.04.2010
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі :
головуючого Григор’євої Л.І.,
суддів: Балюка М.І., Барсукової В.М., Косенка В.Й., Луспеника Д.Д.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про розірвання кредитних договорів,
в с т а н о в и л а :
У червні 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 20 грудня 2007 року між ним та відповідачем укладено кредитний договір № 012/03-11/752. У забезпечення його виконання також уклали договір іпотеки № 012/01-11/1193 від 20 грудня 2007 року та договір поруки № 012/03-11/1193 від 20 грудня 2007 року. Розмір та валюта кредитного договору - 160 тис. доларів США. З 2007 року ним здійснено 17 планових погашень боргу без порушень умов цього кредитного договору. Залишок боргу по кредиту станом на 1 червня 2009 року становить 136 655, 63 долари США.
20 грудня 2007 року між ними укладена генеральна кредитна угода № 46 та у забезпечення її виконання договір іпотеки № 010103-11/1195 від 20 грудня 2007 року, а також договір поруки № 010/03-11/1196 від 20 грудня 2007 року, додаток № 1 до генеральної кредитної угоди № 46 від 20 грудня 2007 року та додаток № 2. Розмір та валюта кредитного договору становить 330 тис. доларів США. З 2007 року ним здійснено 17 планових погашень боргу без порушення умов кредитного договору і залишок боргу по кредиту станом на 1 червня 2009 року становить 317 821, 22 доларів США.
30 січня 2007 року між сторонами укладено кредитний договір № 010/03-11/41 та у забезпечення його виконання договір іпотеки № 010/03-11/64 від 30 січня 2007 року й договір поруки. Розмір кредитного договору становив 128 600 доларів США. З 2007 року ним здійснено 27 планових погашень боргу і залишок боргу по кредиту становить 113 877,98 доларів США.
31 липня 2007 року між ними укладено кредитний договір № 010/03-11/496 та у забезпечення його виконання договір іпотеки № 010/03-11/785 й договір поруки № 010/03-11/784. Розмір та валюта кредитного договору становила 202 тис. доларів США. ОСОБА_6 здійснено 21 планове погашення боргу та залишок несплати становить 179 065,01 доларів США.
22 липня 2008 року між ними укладено ще один кредитний договір № 010/03-11/224 та у його забезпечення договір іпотеки, додаткова угода до кредитного договору та договір про внесення змін до договору іпотеки. Розмір кредиту складав 196 тис. доларів США.
Залишок несплати кредитних виплат становив на 1 червня 2009 року 189 039, 23 доларів США.
Вважає, що зазначені кредитні договори, а також пов’язані з ними договори іпотеки та поруки підлягають розірванню, оскільки протягом четвертого кварталу 2008 року відбулася істотна зміна обставин, якими він керувався, укладаючи ці договори, а саме значне зростання курсу долару США по відношенню до гривні ( до 52,5 %), що потягло за собою значне подорожчання кредитного ресурсу та суттєве зменшення ціни об’єкту нерухомого майна-предмета іпотеки та призвело до неможливості виконати взяті на себе зобов’язання.
Зміна обставин є настільки істотною, що якби він міг перебачити ситуацію, яка склалася, то утримався б від укладання цих кредитних договорів або уклав їх на інших умовах, у тому числі в національній валюті. Просив розірвати зазначені кредитні договори на підставі ст. 652 ЦК України.
Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 23 червня 2009 року позов ОСОБА_6 задоволено, розірвано укладені ним кредитні договори. Визнано наслідком розірвання кредитних договорів виплату ОСОБА_6 банку залишку боргу у строки, передбачені договорами.
Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 18 серпня 2009 року рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 23 червня 2009 року залишено без змін.
У касаційній скарзі відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» ставиться питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій у зв’язку з порушенням судами норм матеріального та процесуального права та ухвалення нового рішення про відмову в позові.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили із того, що зміна курсу іноземної валюти є істотною зміною обставин укладених між ОСОБА_6 та банком валютних кредитних договорів, яка погіршує становище позивача за його зобов’язаннями перед ВАТ "Райффайзен Банк Аваль”, що згідно з вимогами ст. 652 ЦК України є підставою для розірвання цих договорів.
Проте погодитися з такими висновками судів не можна.
Відповідно до ч. 1 ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов’язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали його на інших умовах.
Встановлено, що згідно з п. 1.12.6 кредитних договорів, зокрема договорів № 010/01-11/753 від 20 грудня 2007 року, № 010/03-11/754 від 20 грудня 2007 року, що укладені в рамках генеральної кредитної угоди № 46 від 20 грудня 2007 року, та які є її невід’ємними частинами, а також договору № 010/03-11/224 від 22 липня 2008 року позичальник свідчить, що всі ризики, пов’язані з істотною зміною обставин, з яких позичальник виходив при укладенні цього договору, договору застави, позичальник приймає на себе, і такі обставини не є підставою для зміни або розірвання цього договору, договору застави, а також невиконання позичальником зобов’язань за вищезазначеними договорами.
Згідно з п. 1.12.2 договорів сторони погодили, що з укладенням цих договорів досягли згоди з усіх його істотних умов та не існує будь-яких умов, які можуть бути істотними та необхідними за змістом цих договорів.
Проте суди, ухвалюючи рішення про розірвання кредитних договорів, укладених між ОСОБА_6 та банком, не звернули уваги на умови укладених між сторонами кредитних договорів, зокрема щодо того, що усі ризики, пов’язані з істотною зміною обставин, з яких позичальник виходив при укладенні цих договорів, він приймає на себе та вони не є підставою для зміни чи розірвання цих договорів, тобто, вирішуючи для себе зміну курсу валюти кредитного договору як істотну обставину, з якої ОСОБА_6 виходив, укладаючи ці договори, ризик зміни цієї істотної обставини він несе самостійно.
Оскільки обставин, за яких спірні кредитні договори підлягають розірванню, судами не встановлено, а наведені в судових рішеннях не є підставою для розірвання цих договорів за положеннями ст. 625 ЦК України, рішення судів першої та апеляційної інстанцій згідно з вимогами ст. 341 ЦПК України підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про розірвання кредитних договорів.
Керуючись ст. ст. 336, 341 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а :
Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 23 червня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 18 серпня 2009 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові ОСОБА_6 до відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про розірвання кредитних договорів відмовити.
Рішення оскарженню не підлягає.
Фінансова світова економічна криза як істотна зміна обставин
Сторона, яка вимагає розірвання або зміни договору у рамках ст. 652 ЦК України, повинна довести, що в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна не настане.
На думку позичальника, однією із причин, що обумовили необхідність внести зміни до договору є виникнення світової фінансової кризи, яку сторони не могли передбачити в момент укладення кредитного договору.
Посилання позичальника на настання фінансової світової кризи не може вважатися істотною зміною обставин в розумінні ч.ч.1, 2 ст.652 Цивільного кодексу України, оскільки економічна криза в країні носить загальний характер та у повній мірі стосується обох договірних сторін, а тому не може бути віднесена до зміни обставин, якими сторони керувались при укладанні кредитного договору, та, відповідно, підставою для внесення змін до вказаного кредитного договору.
Постанова ВГСУ від 17.02.2010
№ 10/215-09
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Губенко Н.М.,
суддів: Барицької Т.Л., Мирошниченка С.В.
розглянувши касаційну скаргу
Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
на рішення господарського суду Сумської області від 07.10.2009
та на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.11.2009
у справі № 10/215-09
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
до Відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"
про внесення змін в кредитний договір
в судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача повідомлений, але не з'явився;
- відповідача повідомлений, але не з'явився;
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Сумської області від 07.10.2009 у справі №10/215-09 (суддя Малафеєва І.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23.11.2009 (судді: Погребняк В.Я., Афанасьєв В.В., Шевель О.В.), відмовлено у задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (надалі позивач/ скаржник) до Відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (надалі відповідач) про внесення змін у кредитний договір.
Скаржник, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги позивача задовольнити повністю; в обґрунтування підстав касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Відповідач надав відзив на касаційну скаргу позивача, в якому просить оскаржувані у даній справі судові рішення залишити без змін, вимоги касаційної скарги без задоволення.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111 4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте сторони не скористалися своїм правом бути присутніми у судовому засіданні
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами першої та апеляційної інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який втілюється в положеннях статей 3 та 627 ЦК України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.
Цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частина 1 статті 652 ЦК України, на підставі якої пред'явлено даний позов, передбачає, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.
Зміна договору з цієї підстави на вимогу заінтересованої сторони в судовому порядку можлива за наявності одночасно чотирьох умов, вказаних у частині другій статті 652 ЦК України, а саме:
1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Сторона, яка вимагає розірвання або зміни договору у рамках ст. 652 ЦК України, повинна довести, що в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна не настане. Ця ж сторона повинна довести, що її вина в неусуненні причин, які призвели до зміни обставин, відсутня.
Серед причин, які на думку позивача, обумовили необхідність внести зміни до договору, позивач посилається на виникнення світової фінансової кризи, яку сторони не могли передбачити в момент укладення кредитного договору.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що посилання позивача на настання фінансової світової кризи, за встановленої судами відсутності згоди відповідача на внесення змін у кредитний договір №012/15-12/3362 від 20.03.2008, не може вважатися істотною зміною обставин в розумінні ч.ч. 1, 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, оскільки економічна криза в країні носить загальний характер та у повній мірі стосується обох договірних сторін , а тому не може бути віднесена до зміни обставин, якими сторони керувались при укладанні кредитного договору №012/15-12/3362 від 20.03.2008, та, відповідно, підставою для внесення змін до вказаного кредитного договору.
Отже, судами попередніх інстанцій встановлено, з висновками яких погоджується і колегія суддів касаційної інстанції, що позивачем в порушення приписів ст. 33 ГПК України не було доведено наявність обставин, передбачених ст. 652 ЦК України, що могли б бути підставою для зміни умов кредитного договору №012/15-12/3362 від 20.03.2008.
Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції відзначає, що при розгляді даної справи є правомірним застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни прийнятих у справі судових рішень.
При цьому, усі доводи позивача, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судами висновків.
З огляду на викладене, а також враховуючи те, що: скаржник всупереч приписам частини другої статті 4 3 , статей 33 і 34 ГПК України не довів у судах першої та апеляційної інстанцій належними і допустимими доказами ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог; касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 111 7 названого Кодексу не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази; визначених законом підстав для скасування оскаржуваних рішень не вбачається.
Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.11.2009 та рішення господарського суду Сумської області від 07.10.2009 у справі № 10/215-09 без змін.
Одностороння зміна процентної ставки
Умовами кредитного договору передбачено право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом.
Лист банку про збільшення процентної ставки на адресу позичальника направлений поштою 8 січня 2009 року, тобто до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку».
Дії банку щодо збільшення розміру процентної ставки є неправомірними, оскільки, Банк фактично збільшив розмір процентів за кредитним договором у односторонньому порядку без згоди позичальника з 1 лютого 2009 року, хоча 9 січня 2009 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку».
Крім того, банк зобов’язаний провести нарахування позичальнику процентів за користування кредитом з 1 лютого 2009 року відповідно до умов кредитного договору.
Ухвала ВСУ від 31.03.2010
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого Сеніна Ю.Л., суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до закритого акціонерного товариства Комерційного банку (далі – ЗАТ КБ) «ПриватБанк» про визнання дій неправомірними та визнання договору частково недійсним,
в с т а н о в и л а :
У квітні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ЗАТ КБ «ПриватБанк» про визнання дій неправомірними, посилаючись на те, що відповідач у порушення вимог закону в односторонньому порядку збільшив розмір процентної ставки за користування кредитом за укладеним між ними кредитним договором від 25 жовтня 2006 року, при цьому попередньо не повідомив його про такі дії.
Позивач просив визнати неправомірними дії ЗАТ КБ «ПриватБанк» та зобов’язати відповідача відновити розмір процентної ставки за користування ним кредитом згідно умов договору.
Згодом позивач доповнив позов і просив також визнати недійсними деякі умови пункту 2.3.3. кредитного договору, посилаючись на їх невідповідність закону.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 липня 2009 року позов задоволено частково, постановлено визнати неправомірним збільшення ЗАТ КБ «ПриватБанк» в односторонньому порядку з 1 лютого 2009 року процентної ставки за користування кредитом згідно кредитного договору від 25 жовтня 2006 року, укладеного між ОСОБА_3 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», зобов’язати відповідача провести нарахування позивачу процентів за користування кредитом з 1 лютого 2009 року відповідно до умов пункту 1.1 кредитного договору; в задоволенні решти позову відмовлено, постановлено також стягнути з відповідача на користь позивача 331 грн. на відшкодування судових витрат.
Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 23 вересня 2009 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову та стягнення судових витрат скасовано й ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання дій неправомірними, в решті рішення залишене без змін, постановлено також стягнути з ОСОБА_3 на користь ЗАТ КБ «ПриватБанк» 156 грн. 44 коп. на відшкодування судових витрат.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову та відмовляючи в задоволенні цих вимог ОСОБА_3, апеляційний суд виходив із того, що укладеним між сторонами кредитним договором передбачене право ЗАТ КБ «ПриватБанк» в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом за певних умов, листом ЗАТ КБ «ПриватБанк» від 25 грудня 2008 року ОСОБА_3 повідомлено про те, що з 1 лютого 2009 року банк збільшує процентну ставку, такий лист на адресу позивача направлений поштою 8 січня 2009 року, тобто до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», ОСОБА_3 не надав доказів, що він не одержав зазначеного листа, а тому підвищення банком розміру процентної ставки є законним.
Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
9 січня 2009 року набрав чинності Закон України № 661-VІ від 12 грудня 2008 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку».
Зазначеним Законом ЦК України доповнено статтею 1056-1 «Проценти за кредитним договором», відповідно до частин другої та третьої якої встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.
Крім того, 14 січня 2009 року набрав чинності Закон України № 800-VІ від 25 грудня 2008 року «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва».
Згідно з частиною другою статті 3 Закону № 800-VІ від 25 грудня 2008 року кредитно-фінансовим установам за укладеними договорами забороняється збільшувати процентну ставку за кредитами, отриманими фізичними та юридичними особами на придбання або будівництво житла. Така ставка може бути змінена лише за згодою сторін.
Судом першої інстанції встановлено, що 25 жовтня 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав йому кредит у розмірі 223 тис. грн. на придбання житла та в розмірі 40 140 грн. на сплату страхових платежів із установленням процентної ставки за користування кредитом у розмірі 16,08 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, пунктом 2.3 договору передбачене право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом за певних умов, у тому числі при збільшенні курсу долара США до гривні більш ніж на 10% в порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого Національним банком України на момент укладення договору.
Встановлено, що проценти за користування кредитом у розмірі 27,42 % річних ЗАТ КБ «ПриватБанк» розпочало нараховувати позивачу з 1 лютого 2009 року.
Задовольняючи позов у частині визнання неправомірними дій банку щодо збільшення розміру процентної ставки, суд першої інстанції виходив із того, що ЗАТ КБ «ПриватБанк» фактично збільшило розмір процентів за кредитним договором у односторонньому порядку без згоди позивача саме з 1 лютого 2009 року, хоча на цей час уже була чинною стаття 1056-1 ЦК України про заборону таких дій.
При встановлені зазначених фактів судом не було порушено норм процесуального права, правильно застосовано норми матеріального права.
Апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, у порушення вимог статей 303, 316 ЦПК України не навів достатніх мотивів, за якими він вважає невірними висновки цього суду, безпідставно визначив моментом збільшення розміру процентної ставки 8 січня 2009 року – день направлення позивачу поштою листа й без законних на те підстав відмовив у задоволенні позову про визнання неправомірними дій банку при тому, що судом встановлені як факт одержання ОСОБА_3 кредиту для придбання житла, так і факт збільшення відповідачем розміру процентної ставки саме з 1 лютого 2009 року, тобто після набрання чинності як Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», так і Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва».
За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 339 ЦПК України.
Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 23 вересня 2009 року скасувати і залишити в силі рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 липня 2009 року.
